Як визнати недійсним договір іпотеки?

Згідно Закону України «Про іпотеку», іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання позичальника перед кредитором заставою нерухомого майна, що полягає у праві кредитора (в разі невиконання боржником своїх зобов’язань) задовольнити свої грошові вимоги за рахунок вартості заставленого нерухомого майна».

Предметом іпотеки можуть бути один або кілька об’єктів нерухомого майна:

житлова та комерційна нерухомість;
земельні ділянки;
об’єкти незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору;
право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати об’єкт нерухомого майна.

Договір іпотеки – це договір про заставу нерухомого майна. У випадку застосування іпотеки для рішення житлових проблем, предметом застави звичайно виступає житловий будинок або квартира. Сторонами за договором іпотеки є заставоутримувач (банк, що видав іпотечний житловий кредит) і заставник (позичальник або співпозичальники іпотечного кредиту). Сторони повинні бути правоздатні й дієздатними, тобто громадяни повинні бути не молодші 18-ти років, а юридичні особи не повинні мати обмежень по передачі майна в іпотеку, обговорених у їхніх установчих документах.

У договорі іпотеки обов’язково повинні бути зазначені: предмет іпотеки; оцінна вартість предмета іпотеки; істота, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпечуваного іпотекою; право (власність, оренда й ін.), у чинність якого майно, що є предметом іпотеки, належить заставникові та орган державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до цивільного законодавства, загальними вимогами, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину є відповідність правочину нормам ЦК України, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦКУ), наявність у особи, яка вчиняє правочин необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч. 2 с. 203 ЦКУ), вільне волевиявлення учасників правочину, яке відповідає його внутрішній волі (ч.3 с. 203 ЦКУ), спрямування правочину на реальне настання правових наслідків (ч.5 ст.203 ЦКУ),відповідність правочину, що вчиняється батьками правам та інтересам їхніх неповнолітніх дітей (ч.6 ст.203 ЦКУ).

За відсутності вищеперерахованих вимог, укладений договір іпотеки може бути недійсним. Згідно ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом. Договір іпотеки може бути визнаним недійсним у разі, якщо одна із сторін звернулась до суду із позовом про визнання договору недійсним. Можливою підставою для визнання договору іпотеки недійсним, є його невідповідність нормам ЦК, інтересам держави, іншим актам цивільного законодавства.

Адвокати адвокатського об’єднання «Європейський правозахист» допоможуть Вам оспорити договір іпотеки в судовому порядку та визнати його недійсним.

Юристи адвокатського об’єднання «Європейський правозахист» доведуть недійсність договору в суді, базуючись на обставинах його укладення, детально вивчивши матеріали справи.