• ua
  • ru
  • en
Тел.:   +38 (044) 503 75 22
Факс: +38 (044) 503 75 23
E-mail: k.office74a@gmail.com

Захищено інтереси Клієнта, якого підозрювали в підробці документів на будівництво

19 сентября 2016
У червні 2016 року до Адвокатського об’єднання «Європейський правозахист» звернулися представники компанії-забудовника із проханням про надання допомоги, а саме захисту інтересів директора фірми-забудовника у кримінальному провадженні, що розслідувалось одним із СВ райвідділів ГУ Національної поліції в м.Києві. Так, директору компанії-забудовника було оголошено про підозру у вчиненні службового підлогу документів під час отримання дозвільної документації на побудову багатоквартирного будинку в м.Києві, а саме – свідоме внесення до декларації про початок будівництва неправдивих даних.
 
За результатами вивчення наданих матеріалів та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження адвокатами об’єднання було розроблено правову позицію щодо захисту інтересів Клієнта, яка ґрунтовано була викладена у клопотанні про закриття кримінального провадження. З органами обвинувачення було досягнуто домовленості про закриття провадження. Завдяки виваженій та продуманій позиції інтереси Клієнта було захищено.
 
Допомогу у справі надавав адвокат об’єднання Олексій Мельник.
 
Основні тези правової позиції, що можуть зацікавити наших колег та потенційних клієнтів викладаємо нижче:
 
Оскільки за наведення недостовірних даних у декларації про початок будівельних робіт відповідальність встановлена ч.ч.6-10 ст.96 КУпАП, органи обвинувачення посилаючись на норми ч.2 статті 9 КУпАП, згідно якої адміністративна відповідальність настає, якщо порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності та обґрунтовуючи свою позицію саме наявністю в конкретному діянні суспільної небезпеки, а не шкідливості, трактують такі діяння як службовий підлог за ст.366 КК України, про що було оголошено підозру у вчиненні злочину у вищеописаному випадку. Правова позиція захисту була обрана наступна:
 
Так, Конституційний суд України у мотивувальній частині свого рішення №3-рп/2015 від 08.04.2015 року вказав, що «Аналіз законодавства України, яким визначено адміністративні правопорушення, за вчинення яких може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, дає підстави для висновку, що справи про адміністративні правопорушення підвідомчі як судам (суддям), так і іншим суб'єктам владних повноважень. … Зазначені види адміністративних стягнень за ступенем своєї суворості співмірні з встановленими Кримінальним кодексом України покараннями…»
 
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказав, що термін "кримінальне правопорушення", що міститься у статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції, має автономне значення і охоплює суворі за своїми наслідками види адміністративних стягнень, до яких належать адміністративний арешт та значні адміністративні штрафи (пункти 82, 83 Рішення у справі "Енгель та інші проти Нідерландів" від 8 червня 1976 року, пункт 55 Рішення у справі "Гурепка проти України" від 6 вересня 2005 року, пункт 38 Рішення у справі "Менаріні проти Італії" від 27 вересня 2011 року).
 
У ряді своїх рішень Суд сформулював критерії, за якими визначає чи є порушення кримінально-правовим в розумінні Конвенції, так звані Інгл – критерії (Engel – criteria). Зокрема, вони перелічені в § 43 рішення по справі Руотселайнен проти Фінляндії (Ruotsalainen v. Finland): першим критерієм є оцінка характеру порушення з точки зору національного права; другий – суть порушення; третій – суворість покарання, яке може бути застосоване до винної особи. Застосовуючи вказані критерії, Суд може визнати кримінальними правопорушеннями навіть ті посягання, які з точки зору національного права є адміністративними, фінансовими чи іншими видами правопорушень у публічно-правовій сфері. Наприклад, у справах Фішер проти Австрії, Градінгер проти Австрії, Сейлер проти Австрії, W.F. проти Австрії.
 
Отже, як Конституційний суд України, так і Європейський суд з прав людини прирівнюють до кримінальної (в значенні, вживаному в Конвенції з прав людини) адміністративну відповідальність, якщо за санкцією вона співмірна з покаранням за кримінальне діяння.
 
У справах Градінгера проти Австрії, Фішера проти Австрії та інших ЄСПЛ встановив, що оцінка одних і тих самих фактів як злочину та адміністративного правопорушення порушує принцип не двічі за одне.
 
У § 14 рішення Фішер проти Австрії ЄСПЛ зазначає, що нема підстав карати правопорушення, негативні наслідки якого повністю охоплюються іншим правопорушенням. Конституція України закріпила загальноправовий принцип non bis in idem, передбачивши в ч.1 ст.61, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
 
Як в науці кримінального права, так і на практиці, цей принцип означає, що діяння, яке отримало правову оцінку як адміністративний проступок, не може одночасно виступати як ознака злочину.
 
Це підтверджується і загальним принципом конкуренції норм права, згідно якого, при конкуренції загальної і спеціальної норми скоєне кваліфікується за спеціальною нормою. З цього випливає, що не можуть бути одночасно стосовно одного й того ж посягання застосовані загальна, і спеціальна норми.
 
Крім того, це суперечитиме і принципу юридичної визначеності, закріпленого в практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні від 18 грудня 2008 р. у справі «Новік проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля» (п. 19).
 
Принцип правової визначеності підтверджується практикою Конституційного Суду України. Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками, сформулював позицію, згідно якої «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».
 
У справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 р.) Суд вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях.
 
Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
 
Отже, якщо відповідальність за відповідною нормою КУпАП співмірна з відповідальністю за нормою КК України, як про це вказано вище, то застосована може бути тільки норма КУпАП, при цьому констатувати наявність навіть адміністративного проступку в постанові про закриття вважатиметься порушенням презумпції невинуватості.
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!